PAPA FRANCESCO AL POPOLO UCRAINO A NOVE MESI DI GUERRA ASSURDA E NOVANT'ANNI DALL'HOLODOMOR.

 

L’altro ieri erano nove mesi dallo scoppio della guerra contro l’Ucraina e il suo popolo. Oggi si commemora l’Holodomor, lo sterminio per fame provocato dall’Urss di Stalin in Ucraina dal 1932 al 1933, che causò diversi milioni di morti, ricordato da Papa Francesco durante l’ultima udienza generale. Dopo la vittoria sul nazismo, Stalin usò ancora lo stesso metodo per piegare la volontà di libertà del popolo ucraino. Come tanti avvenimenti della Storia, questo immenso crimine fu taciuto per decenni anche se crudelmente impresso nella memoria delle vittime. Infatti solo nel 2003 fu riconosciuto da parte dell’Onu e nel 2008 dal Parlamento europeo. Il parlamento dell’Ucraina lo ha definito genocidio decidendo di commemorarlo ufficialmente il quarto sabato del mese di novembre, aprendo nel 2008 anche il Museo nazionale del genocidio dell’Holodomor. Personalmente sono solo poco più di dieci anni che ne ho sentito parlare. Oggi ci sarà una manifestazione a Bologna, e, nella periferia di Roma nella Basilica di Santa Sofia alle ore 17 ci sarà la messa in lingua ucraina, italiana ed inglese, celebrata dal card. Leonardo Sandri, il card. Michael Czerny, prefetto del Dicastero per il Servizio dello Sviluppo umano integrale e dal rettore della basilica, don Marco Jaroslav Semehen, dell’Esarcato apostolico degli ucraini in Italia. Seguiranno altre manifestazioni culturali. (Fonte SIR: Ucraina: domani a Roma la commemorazione dell'Holodomor, lo sterminio per fame di Stalin ricordato da Papa Francesco. Presenti il card. Sandri e il card. Czerny | AgenSIR)

Perché ricordare se ci sono stati altri crimini perpetrati da altri schieramenti da Ovest, Est, Sud e Nord? Non rischia di alimentare l’odio? È un rischio ma dimenticare, soffocare è peggio. Non permette di risanare nulla. La Bibbia ci insegna a ricordare tutto, per rispetto per tutte le vittime, nell’ottica della speranza e della lotta per il progresso dell’Umanità. Non portiamo forse le scolaresche a Auschwitz dicendo: “affinché non succeda mai più?”

Leggiamo la lettera del Papa e, dal basso, diventiamo consapevoli operatori di verità e di pace, affinché la guerra, ogni guerra diventi impossibile per risolvere le contese internazionali. 

Il Sismografo: UcrainaСommento di Sua Beatitudine Sviatoslav Shevchuk, Capo e Padre della Chiesa greco-cattolica ucraina, alla Lettera del Santo Padre a nove mesi dello scoppio della guerra

Lettera del Santo Padre al popolo ucraino a nove mesi dallo scoppio della guerra, 25.11.2022

 

 

Cari fratelli e sorelle ucraini!

Sulla vostra terra, da nove mesi, si è scatenata l’assurda follia della guerra. Nel vostro cielo rimbombano senza sosta il fragore sinistro delle esplosioni e il suono inquietante delle sirene. Le vostre città sono martellate dalle bombe mentre piogge di missili provocano morte, distruzione e dolore, fame, sete e freddo. Nelle vostre strade tanti sono dovuti fuggire, lasciando case e affetti. Accanto ai vostri grandi fiumi scorrono ogni giorno fiumi di sangue e di lacrime.

Io vorrei unire le mie lacrime alle vostre e dirvi che non c’è giorno in cui non vi sia vicino e non vi porti nel mio cuore e nella mia preghiera. Il vostro dolore è il mio dolore. Nella croce di Gesù oggi vedo voi, voi che soffrite il terrore scatenato da questa aggressione. Sì, la croce che ha torturato il Signore rivive nelle torture rinvenute sui cadaveri, nelle fosse comuni scoperte in varie città, in quelle e in tante altre immagini cruente che ci sono entrate nell’anima, che fanno levare un grido: perché? Come possono degli uomini trattare così altri uomini?

Nella mia mente ritornano molte storie tragiche di cui vengo a conoscenza. Anzitutto quelle dei piccoli: quanti bambini uccisi, feriti o rimasti orfani, strappati alle loro madri! Piango con voi per ogni piccolo che, a causa di questa guerra, ha perso la vita, come Kira a Odessa, come Lisa a Vinnytsia, e come centinaia di altri bimbi: in ciascuno di loro è sconfitta l’umanità intera. Ora essi sono nel grembo di Dio, vedono i vostri affanni e pregano perché abbiano fine. Ma come non provare angoscia per loro e per quanti, piccoli e grandi, sono stati deportati? È incalcolabile il dolore delle madri ucraine.

Penso poi a voi, giovani, che per difendere coraggiosamente la patria avete dovuto mettere mano alle armi anziché ai sogni che avevate coltivato per il futuro; penso a voi, mogli, che avete perso i vostri mariti e mordendo le labbra continuate nel silenzio, con dignità e determinazione, a fare ogni sacrificio per i vostri figli; a voi, adulti, che cercate in ogni modo di proteggere i vostri cari; a voi, anziani, che invece di trascorrere un sereno tramonto siete stati gettati nella tenebrosa notte della guerra; a voi, donne che avete subito violenze e portate grandi pesi nel cuore; a tutti voi, feriti nell’anima e nel corpo. Vi penso e vi sono vicino con affetto e con ammirazione per come affrontate prove così dure.

E penso a voi, volontari, che vi spendete ogni giorno per il popolo; a voi, Pastori del popolo santo di Dio, che – spesso con grande rischio per la vostra incolumità – siete rimasti accanto alla gente, portando la consolazione di Dio e la solidarietà dei fratelli, trasformando con creatività luoghi comunitari e conventi in alloggi dove offrire ospitalità, soccorso e cibo a chi versa in condizioni difficili. Ancora, penso ai profughi e agli sfollati interni, che si trovano lontano dalle loro abitazioni, molte delle quali distrutte; e alle Autorità, per le quali prego: su di loro incombe il dovere di governare il Paese in tempi tragici e di prendere decisioni lungimiranti per la pace e per sviluppare l’economia durante la distruzione di tante infrastrutture vitali, in città come nelle campagne.

Cari fratelli e sorelle, in tutto questo mare di male e di dolore – a novant’anni dal terribile genocidio dell’Holodomor –, sono ammirato del vostro buon ardore. Pur nell’immane tragedia che sta subendo, il popolo ucraino non si è mai scoraggiato o abbandonato alla commiserazione. Il mondo ha riconosciuto un popolo audace e forte, un popolo che soffre e prega, piange e lotta, resiste e spera: un popolo nobile e martire. Io continuo a starvi vicino, con il cuore e con la preghiera, con la premura umanitaria, perché vi sentiate accompagnati, perché non ci si abitui alla guerra, perché non siate lasciati soli oggi e soprattutto domani, quando verrà forse la tentazione di dimenticare le vostre sofferenze.

In questi mesi, nei quali la rigidità del clima rende quello che vivete ancora più tragico, vorrei che l’affetto della Chiesa, la forza della preghiera, il bene che vi vogliono tantissimi fratelli e sorelle ad ogni latitudine siano carezze sul vostro volto. Tra poche settimane sarà Natale e lo stridore della sofferenza si avvertirà ancora di più. Ma vorrei tornare con voi a Betlemme, alla prova che la Sacra Famiglia dovette affrontare in quella notte, che sembrava solo fredda e buia. Invece, la luce arrivò: non dagli uomini, ma da Dio; non dalla terra, ma dal Cielo.

La Madre sua e nostra, la Madonna, vegli su di voi. Al suo Cuore Immacolato, in unione con i Vescovi del mondo, ho consacrato la Chiesa e l’umanità, in particolare il vostro Paese e la Russia. Al suo Cuore di madre presento le vostre sofferenze e le vostre lacrime. A lei che, come ha scritto un grande figlio della vostra terra, «ha portato Dio nel nostro mondo», non stanchiamoci di chiedere il dono sospirato della pace, nella certezza che «nulla è impossibile a Dio» (Lc 1,37). Egli dia compimento alle giuste attese dei vostri cuori, sani le vostre ferite e vi doni la sua consolazione. Io sono con voi, prego per voi e vi chiedo di pregare per me.

Che il Signore vi benedica e la Madonna vi custodisca.

Roma, San Giovanni in Laterano, 24 novembre 2022

FRANCESCO

Traduzione in lingua ucraina

ЛИСТ СВЯТІШОГО ОТЦЯ
ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
у дев'ятий місяць після початку війни

Дорогі брати і сестри українці!

Ось уже дев'ять місяців як на вашій землі було розв'язане абсурдне божевілля війни. У вашому небі невпинно гримить зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Ваші міста розтрощуються бомбами, у той час як зливи ракет несуть смерть, руйнування і біль, голод, спрагу і холод. Численні були змушені втікати вашими дорогами, покидаючи власні домівки та все рідне. Поруч з вашими великими ріками щодня проливаються ріки крові та сліз.

Єднаю мої сльози з вашими і хочу вам сказати, що немає дня, коли б я не був поруч з вами і не носив би вас у моєму серці і в моїй молитві. Ваш біль - це мій біль. На Ісусовому хресті сьогодні я бачу вас — тих, хто страждає від терору, викликаного цією агресією. І справді, хрест, на якому катували Господа, знову проявляється у тортурах, які ми бачимо на тілах загиблих, у братських могилах, виявлених у різних містах, у цих та у багатьох інших кривавих картинах, що увірвалися в наші душі, і здіймають крик: чому? Як люди можуть ставитися так до інших людей?

У моїй пам’яті виринає багато трагічних історій, про які я дізнався. Насамперед це стосується дітей: скільки дітей було убито, скільки поранено, скільки залишилося сиротами, було відірвано від матерів! Я плачу разом з вами за кожною дитиною, що через цю війну втратила життя, як Кіра з Одеси чи Ліза з Вінниці та сотні інших дітей: у кожній з них зазнало поразки усе людство. Зараз ці діти знаходяться на лоні Божому, бачать ваші страждання і моляться, щоби вони закінчилися. Але як можна не відчувати тривоги за них і за тих, малих і дорослих, які були депортовані? Безмірним є біль українських матерів.

Я також думаю про вас, дорога молоде: щоб мужньо захистити свою батьківщину, ви були змушені взяти до рук зброю, полишивши мрії про майбутнє, які ви плекали; я думаю про вас, дружини, які втратили своїх чоловіків і, кусаючи губи, мовчки, з гідністю та рішучістю продовжуєте жертвувати усім задля своїх дітей; думаю про вас, дорослі, що всіляко намагаєтесь захистити своїх рідних; про вас, людей старшого покоління, які замість того, щоб прожити спокійно вечір свого життя, були вкинуті у кромішню ніч війни; про вас, жінки, що зазнали насильства і несете у своїх серцях важкий тягар; про усіх вас, зранених тілом і душею. Я думаю про вас і з сердечною близькістю є з вами, захоплюючись тим, як ви долаєте ці тяжкі випробування.

Я думаю про вас, волонтери, що проживаєте кожен день для народу; про вас, душпастирі святого Божого люду, які часто з великим ризиком для власної безпеки залишалися поруч з людьми, несучи Божу розраду та братню солідарність, уміло перетворюючи спільноти і монастирі на житло, щоб прийняти, допомогти та нагодувати тих, хто опинився у складних умовах. Я також думаю про біженців і внутрішньо переміщених осіб, що опинилися далеко від своїх домівок, часто зруйнованих; і про владу, за яку я молюся: на ній лежить обов’язок керувати країною у трагічні часи та приймати далекоглядні рішення задля миру та розвитку економіки в умовах руйнування багатьох життєво важливих інфраструктур у містах і селах.

Дорогі брати і сестри, у всьому цьому морі зла і болю, через дев’яносто років після жахливого геноциду Голодомору, я захоплююся вашим добрим запалом. Український народ, попри величезну трагедію, яку зараз переживає, ніколи не занепав духом і не впав у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, народ, що страждає і молиться, плаче і бореться, чинить опір і надіється: благородний і стражденний народ. Я продовжую бути з вами серцем і молитвою, з людською турботою, щоб ви відчували супровід, щоб не звикалося до війни, щоб ви не залишалися самотніми сьогодні, а особливо завтра, коли, можливо, з’явиться спокуса забути про ваші страждання.

У ці місяці, коли суворість клімату робить ще більш трагічним те, що ви переживаєте сьогодні, я хочу, щоб ніжність Церкви, сила молитви і любов, якою огортають вас численні брати і сестри по цілому світі стали лагідним дотиком на ваших обличчях. За кілька тижнів буде Різдво, і скрегіт страждань стане ще більш відчутним. А я хочу повернутися з вами до Вифлеєму, до випробувань, з якими Святій Родині довелося зіткнутися тієї ночі, що здавалася лише холодною і темною. Натомість прийшло світло: не від людей, а від Бога; не із землі, а з Неба.

Нехай Мати Його і наша, - Богородиця, - чуває над вами. Її Непорочному Серцю, у єдності з єпископами цілого світу, я посвятив Церкву і людство, а в особливий спосіб вашу Країну і Росію. Її Материнському Серцю приношу ваші страждання і ваші сльози. У Тої, як писав великий син вашої землі, що «в мир наш Бога принесла», не втомлюймося просити жаданого дару миру, будучи певними, що «для Бога нема неможливої жодної речі!» (Лк 1, 37). Нехай Він сповнить справедливі сподівання ваших сердець, зцілить ваші рани і дарує вам свою розраду. Я є з вами, молюся за вас і прошу молитися за мене.

Нехай Господь вас благословить і Богородиця вас оберігає.

Рим, Сан Джованні ін Латерано, 24 листопада 2022 року